День квапить зиму невблаганно.
Шука музика-вітер тему
Про того, хто – недоторканий,
Мов двері метрополітену.
Кружляє світом вмерле листя,
Трьох пташок гріє підвіконня,
Стоїть горобина в намисті –
Замріяна, чи, мо, спросоння.
Оголена – наскрізь прозора –
Якісь думки свої колише…
Я думала: Він буде скоро,
А сповнилося – ще скоріше…
Ще дметься літній одяг з шафи,
Та – скрізь прикраси новорічні.
І я щось маю прикрашати,
Як турнікет – автоматично…
Бо – повз чотири двері – протяг,
Мов свічки, гасить всі бажання…
А Він – такий швидкий, як потяг
Метро, ще й, буцімто – останній… |
