Логин:
Пароль:
 
 
 
Там, де стояли башти на піску
Свет Вконцетоннеля
 
Вже не співатиму любов –
Вона ж навмисне не зважає
На спів. Хоча – не заважає
Співать про себе знов і знов.
Вже не палатиме вогонь –
Відсирів ранок сірниками.
Ізнову стане сніг зірками,
Не зустрічаючи долонь.

Я не співатиму, любов – німа й безсила.
Сумна й холодна порожнеча землю вкрила.
І вдень мені так само темно, як вночі.
Закрито серце і загублено ключі.
Колишуть хвилі піну та луску
Там, де стояли башти на піску.

Навіщо стали Ви дощем
На сонце вічного кохання?
Воно ж – єдине і останнє.
Навіщо стала я плачем?
Тепер не розтулю вуста –
Позапікались у мовчанні:
Так палко зимними ночами
Мене кохає самота.

© Copyright: Свет Вконцетоннеля
Перейти на страницу автора

Версия для печати
 
Жанр произведения: Стихи, не вошедшие в рубрики
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 67
Дата публикации: 27.01.18 в 03:25
 
 
Рецензии
Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.Нет ни одного комментария для этого произведения.
 
   
   
© 2009-2018 Stihiya.org. Все права защищены.
Гражданско-поэтический портал.
Rambler's Top100