Логин:
Пароль:
 
 
 
Kleopatra °
Анна Незборецкая
 


Завжди казали, що не така. З космосу певне прелитіла чи з богами Єгипту говорила. В Єгипті виросла, в тій цивілізації, не тут. Тут існує лиш тіло, там душа. На думки людей посміхалась, а що лишалося.. Посміхалась, бо знала інакше не буде. Інакшою не стану. Маю ті думки, які в серці ростуть, як паростки, та малі ще. Кажуть, ангел на землі, не грішний. Що ж.. Сон подарував мені зустріч із жінкою, та жінка не проста. Цей сон був зовсім нещодавно, навіть, не знаю, чим він спровокований.
Йшла в музей, дорогою просвітлення, та не сама, а з хрищеною. В голові були думки, "як я хочу багато картин повідати". Думка вільна, завтра лише, як та пташка,не варто тримати. Ми зайшли. Людно було. Від цього стало в душі тепло так, бо люди бажали просвітлення та тішились в прекрасному. Цей люд не дав розтупитись. Хрещену я загубила у натовпі, та не боялася. Радість брала, що картини побачу. Освітлена зала, а ми як в мурашнику. Раптом я побачила жінку. Вона виділялася серед всіх мені та моїй душі. Мені здалося, я знаю цю жінку, так знайома мені, до болі. Одягнена, як в біле - ангел з неба. На голові кільце золоте, а на тому змія. Вся в золоті, вся. Оточена по обидва боки чоловіками, мужніми і дужими, які лиш в одні рушники замотані, немов би. Раптом ця жінка погляд на мене кинула, та я була спокійна. Як побачила риси її обличчя.. Стрілки чорні на віках, трохи загострені, шкіра смугла, як і в її соратників. Вона повільно підходила до мене і посміхалась. Не знаю чому, але я зовсім не мала страху до цієї жінки, навпаки мені хотілося обійняти її, що здалося дивним. Вона підійшла і стала переді мною. Я бачила її образ так чітко, по при те, що сон це був.
-Ти знаєш, хто я - посміхнувшись сказала.
Я кивнула, що ні, звідки знати величних жінок мені. Вона на руки глянула мені.
-Ти знаєш мене - повторила знов.
Мені в голову прийшла думка - Клеопатра. А голова моя крізь сон казала, божевілля це, я і сказала, вона кивнула все посміхаюсь. Потім в одного із своїх дужих слуг взяла річ, червоні чітки, чи що і простягнувши дала мені в руку. Від них я відчула тепло,яке здається зігріє весь світ. А потім взявши обома руками моє обличчя сказала :(я добре запам'ятала ці слова, бо як встала покрутила їх в голові своїй)
-Ти все минеш, бо в тоді є наша кров. Ти не така, як інші.
Я хотіла заплакати. Всі ті слова, які обрвжали мене, що я не така, тепер стали нічим. Закривши ці сльози я вперше за такий довгий час з такою щирою посмішкою обійняла її зі словом "Клеопатра.." Так просто. Вона була така юна, а мені полегшало від цих обіймів і її юності. Вона погладила мене по волоссю моєму. Так, неначе, камінь з душі упав. Я проронила пару сліз, але тепер це здавалося зовсім нічим. Наче, я обійняла рідну душу, і тепер було так байдуже на всіх. Абсолютно. Я вперше відпустила це, не думаючи, нарешті.. Вона посміхнулася мені, попестила по щьоці, а я стояла з полегшеною душею, щирою посмішкою і очима. Я була так рада, що зустріла її, попри свої сльози.. Вона посміхнулася і пішла зі своїми рабами. А я лишилася з цими червоними чітками, і серед прекрасного..
Думаю, цей сон подарований вище. Аби, я переосмислила, що й до чого, і головне зрозуміла - думки людей це як пилюка :триматимуться, а потім вітер розвіє і полетять далі.. Я не маю від них залежити.. Від думки жодної людини
. Ніколи.. Дала слово собі..

© Copyright: Анна Незборецкая
Перейти на страницу автора

Версия для печати
 
Жанр произведения: Рассказ
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 10
Дата публикации: 11.10.18 в 21:47
 
 
Рецензии
Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.Нет ни одного комментария для этого произведения.
 
   
   
© 2009-2018 Stihiya.org. Все права защищены.
Гражданско-поэтический портал.
Rambler's Top100