Логин:
Пароль:
 
 
 
Назви немає, бо байдуже..
Анна Незборецкая
 


Тепер уже пізно щось змінювати .. Більше ніяких ролей.. Нема.. Мене нема.. Чую тільки подих вітру.. Мені байдуже чи завтра зійде сонце, чи, може, місяць візьме владу в свої руки? Все одно.. Всё одно, що скажуть люди та час.. Я більше не їхня.. Та й не була єю.. Зара стою, бачу зиму навкруги.. Тішить так її спів.. Душа, навіть, не кричить.. Думки стихли, як ті крижані схили.. Час сповільнився, як море в кризі.. Пагорби лиш ближчать.. Не чути, навіть, співу птахів.. Як жаль мені.. Життя сповільнилось, скінчилось.. А що ж воно? Може, сад, в якому квіти надії поливаєш, і як прийде час в'януть вони.. А, може, це безкраїй океан, а ти маленький човник в ньому.. Дивись не потопай.. Не байдуже лиш буде, що там з тобою.. Холодно дуже.. Це останнє.. Що я відчуваю більш нічого.. Душа не може крикнути, хоч рви її.. Як жаль мені, бо більше не відчуваю я життя.. Як жаль.. Пішло воно від мене.. Може, тримає якійсь образи? Та байдуже.. Як подобається мені цей зимній сад, у якому мої квіти, серця мого снігом вкрило.. Гарно дивляться очам моїм та тішить душу.. Нехай ще так подрімають, не хочу знов будить надію, аби потім знов вмирала.. Невже не байдуже? Чи завтра сонце гряне? Чи світ стане? Що мені з того, хто в ньому я? Я милого свого втратила, біль навіть не появивши, то що мені з того, що там хочуть люди? Що мені з того, яка хвилина та який час? Байдуже.. Без мого милого й не те.. Нащо ж душа, якщо вона зовсім не є єю.. Або викинуть її.. Нащо ж? Нащо комусь відкривати та клястись у вірності? Я коханого втратила.. Єдине - лишив мені цей зимній сад.. Як колись.. Навіть, апатія, в мене милого мого забрала, лишивши цей проклятий сад.. У якому життя не життя.. Я людей втратила.. Себе втратила.. Життя.. Час.. Всесвіт.. Віру.. Я геть усе, до дрібниці втратила.. Любий саду.. Нехай квітки надії не пустять корінь.. Не треба.. Я й так вмираю.. Усе втрачаючи.. Нової мене більш не буде, бо байдуже.. Любий садочку.. Душо моя.. Як милий в сад загляне, ти скажи.. Я хоч руки йому поцілую, згадуючи, як Це-жити.. Любий садочку... Зимній садочку.. Як жаль, що я сама тебе таким зробила, мій садочку..

© Copyright: Анна Незборецкая
Перейти на страницу автора

Версия для печати
 
Жанр произведения: История
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 26
Дата публикации: 27.10.18 в 23:00
 
 
Рецензии
Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.Нет ни одного комментария для этого произведения.
 
   
   
© 2009-2018 Stihiya.org. Все права защищены.
Гражданско-поэтический портал.
Rambler's Top100