Логин:
Пароль:
 
 
 
Перший поштовх..
Анна Незборецкая
 


~~
Ти можеш забувати все. Людей, які тебе оточували, а тепер здаються нічим. Ти маєш на це повне право. Повір, люди не назавжди. Вони як вогник в кінці тунелю, а потім цей вогник повільно тліє та згорає. Настає момент, коли в твоє життя вривається одна людина, і заповнює цю пустоту, твоєї душі, собою. Вона дарує, щось нове і дуже миле твоєму серцю. Ти можеш забувати все, бо маєш на це право, але цієї людини ти права забути не маєш.. Ця людина стала першою, в якій ти шукала свій ідеал. І яка ж ти була тішна, коли знайшла цей промінчик ідеалу.. Ти хотіла це бачити і побачила... Нехай мине багато років, як одна сторінка твого життя, яке не марнославно, але ти не забудеш цієї людини...
Що ж до мене, звичайно є багато людей. Деякі надто хороші, а деякі надто злі. Я й ніколи подумати не могла, що в моєму житті з'явиться така людина, яка по справжньому віднайде цей баланс добра і зла.. Цю золоту середину... Людина, яка стає для тебе першим поштовхом, ніколи не стирається з пам' яті. Ти чуєш? Скільки б не минуло років, скільки б людей не тішило тебе та вбивало на твоєму життєвому шляху, тернистому і непростому ти ніколи не забудеш цього першого поштовху. Нехай, навіть, якщо забудеш, то згадаєш, повір. Повір мені. Мій поштовх до творчості та віри в себе дуже юний. Молодий та амбіційний. Саме завдяки йому я відкрила те, що так довго шукала. Я відточувала його в своїй голові так старанно та майстерно, признатись, це було дуже важко. Та любов, обкладинка, така гарна, яка є зараз, вона є результатом моєї праці, душі та любові. Він підштовхнув мене до моєї віри в себе. Тому що я бачила наглядний приклад в ньому, як це треба робити. Я побачила цей перший поштовх. Цю золоту середину.. Свій ідеал по суті чоловіка. Я побачила... Його слова і голос досі лунає в моїй голові.. Мій відлік відродження почався з нього. Зараз у мене таке відчуття, що я йду тунелем та згораю, згораю, згораю.. Шукаю цей вогник.. Я певна, що він стоятиме в кінці цього тунелю... І щоб там не казали люди, час, я обійму його. Нехай мине багато років, а моя голова вкриється цілковитою сидиною, я вже забуду хто він із ким, та навіть чи живий не знатиму.. Я вже досягну чого хотіла та бажала. І раптом я знайду записничок.. Гортатиму власні вірші.. А може й на той момент, я вже буду величною поетесою, хто зна..Згадаю свій почерк в цих строках.. Свою душу та думки в той час.. Та той один, який я присвятила йому, точно потрапить мені під руку... Мій перший поштовх.. Моє перше і справжнє натхнення.. В тих строках я й згадаю його образ, голос, його..Я згадаю, як він виглядав.. Мені здається, що я розплачусь.. Адже він був самим першим для мене... Я, навіть, згадаю той перший день, як його побачила.. Знайду його фотографії.. О Господи, його фотографії.. Згадаю і той погляд, і ті слова.. Старість мене вже накриє своєю ковдрою.. Та я згадаю, що був такий хороший і справжній музикант...Мій перший поштовх до творчості.. Обіцяю, це будуть сльози щастя, бо я обов'язково згадаю.. Я використаю це право крізь усі роки..

© Copyright: Анна Незборецкая
Перейти на страницу автора

Версия для печати
 
Жанр произведения: Очерк
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 19
Дата публикации: 02.11.18 в 16:29
 
 
Рецензии
Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.Нет ни одного комментария для этого произведения.
 
   
   
© 2009-2018 Stihiya.org. Все права защищены.
Гражданско-поэтический портал.
Rambler's Top100