Логин:
Пароль:
 
 
 
"Світ змінився"
Анна Незборецкая
 


Світ змінився. Можливо, для мене він стиснувся в одну мить. Все перекреслила, наче, якась лінія, вона стала безжальною і наповненою філософії. Та наївна дитина, яка жила у своїх мріях думаючи, що всі люди хороші - зникла. Я зникла. У 2014 році. Під час Майдану я побачила правду жорстокого світу. За цією правдою полилися перші слова на папір. Мій перший вірш пропитаний болем і відчаєм сотень людей. У той момент коли я написала цього вірша за 5 хв на клаптику паперу, під шум телевізору, світ для мене змінився. Фарби у ньому змінилися. Більше не було дочки для мами. Не було дочки для тата, очі якого я зараз ледь згадаю. Я стала на самотній шлях своїх думок. Я стала відкривати правду сама і навіть мама, яку я вважала безневинною жінкою, стала для мене книгою багатьох гріхів. Лікарі, яким на той час я вірила і думала, що вони як янголи з небес зцілять мій недуг, стали для мене ворогами. Я ненавиджу цю професію з багатьох причин,але найосновніша з них та, що саме лікарі стали поштовхом до моєї недуги.. Світ змінився і стиснувся в один клубок. Можливо, він стоїть на місці, але у ньому змінилася я і багато хто це зрозумів. Цей вірш називався "Україна". Написаний недбалим почерком і який тоді похвалила мама. Він не зберігся, можливо, на щастя, хоча багато хто просив аби я його зберегла. Саме тоді коли я принесла його до школи і показала своїй улюбленій вчительці, яка уже не працює у нашій школі, то люди почали дивитися на мене інакше. Я почала на себе інакше дивитися. Бо вперше зрозуміла біль невідомих мені людей. І взагалі біль, бо дитинство тоді пливло щасливою рікою і багато питань не кусало мене. І моя улюблена вчителька зарубіжної літератури. Як зараз пам'ятаю її уроки-це частина мого дитинства. Як на останній свій урок вона принесла книгу, назву якої я зовсім не пам' ятаю, але в пам'яті зберігся сюжет. Як один чоловік загинув від рук своїх батьків в одну із ночей. Меланхолічний твір. Або як Валентина Василівна Дерко показувала нам картини Айвазовського-це теж частина мого дитинства. Стіни тоді ще рідного класу і ми щирі одне з одним. Немає тих страхів, ми, наївні, думали, що їх не існуває. Можливо, теж на краще, бо це теж частина дитинства.. Як зараз вона там? Я буду вдячна їй до кінця свого життя і обов'язково присвячу їй одну зі своїх робіт. Я дуже рада, що застала її ще коли вона працювала у школі. Я не бачила її уже декілька років, але кажуть, що вона дуже схудла і зблідла..
Осінь за вікном тоді була інша. Була інша мама - молодша і жвавіша, яка уміла жартувати, а на її обличчі не було меланхолії і постійно невдоволення. Був інший батько, якого я вважала своєю кров'ю, своєю частиною, до  моменту правди. Правда, насправді - дуже корисна річ, хоча, багато хто в світі її не любить. Я думала, що так буде завжди :лікарі не лякатимуть мене своїм виглядом, не настане дня коли я боятимусь закритих дверей у кімнаті і завжди лишатиму у них щелину, наче хтось прийде до мене і не з хорошими намірами.. І ці всі страхи підтвердилися, приповзли на своїх худих ногах, коли я зовсім не чекала цієї миті. Коли я не стала солодким заїдати стрес. Зараз іноді у поривах меланхолії і апатії я частіше згадую моменти свого дитинства і найвіддаленіші які б я ніколи не згадала раніше, я в цьому впевнена. Було інше літо:наповнений басейн із теплою водою, якої я тоді ще не боялась, не знаючи що вона може мене вбити, наповнюючи мої легені водою і я вся синя буду виходити із води кашляючи і по обидві руки йтиму до суші. Була інша осінь :з маленьким сірим будиночком навколо якого ми з подругою любили бігати під час перерви. Була інша зима :коли стояла крига, але нам з подругою було байдуже до цього і, навіть, коли я впала на цій тонкій кризі. Була інша весна - коли ти дійсно відчував її аромат і легкість у повітрі яка справді гріла тебе.. Немає тих розмов із мамою, таких невинних, де ти не боїшся своїх слів і для неї ти така ж сама дитина як інші. Зараз же в її погляді я читаю щось незрозуміле для себе, хоча глибоко в душі я знаю, що розумію це. Цей погляд. Вона вважає мене ідіоткою. Немає батька, такого ідеального в моїй голові. Він зник звідти і в голові тепер зародилася ненависть. Тому цей світ знімався для мене. Можливо, в одну мить, а, можливо, поступово, я не знаю. Мені байдуже. Коли мама змінилася я теж не знаю. У мене таке відчуття, що я жила до цього моменту і в ньому я теж нічого не знаю. Насправді я дякую 2014 року. Дякую цьому віршу "Україна". Я дякую письму, бо якби не воно, то я б уже точно кінчила життя самогубством і ніхто б не знав мене. Іноді я думаю, а якби померла, то для всіх миттєво стала хорошою людиною? Я в цьому не сумніваюся, бо всі хороші люди на небесах. Як би оплакували мене мої рідні? Мама? Тато, який би нарешті згадав моє існування ? Бабусі і дідусі які не зателефонують і не згадають, що в них є онучка, яку колись так давно вони чекали?Але байдуже. Мені правда байдуже. Байдужість самих людей мене зламала, а не я сама себе. Світ зробив мене таким, а не я сама себе. Тому зараз я почала розуміти горе інших людей. Ставити їх на своє місце. Можливо, так легше моїм мізкам і моїй душі, яка зараз згорає. Я точно зрозуміла, що моя професія має бути пов'язана з допомогою для людей, але точно не лікар. Тільки так я знайду спокій. Я це знаю щоб хто мені не говорив, бо якщо від тебе відвертаються рідні люди, то ти шукаєш спокій у інших і не знайомих тобі людей. Тішишся їх щастю і плачеш під їхній біль. І я згадуватиму, що я українка. Для мене це важливо, бо, навіть це люди зараз забувають. Певне тому у ту ніч я зрозуміла біль тих людей як ніхто інший і всередині мене обірвалося щось невідоме мені раніше. Все частіше, коли я плачу, то згадую те, що я українка,це правда. Втрати на фронті.. Я ступила на цей шлях. Ну, привіт, світ, який змінився. Я давно хотіла це сказати, але кажу тільки зараз.. То як? Граємо за моїми правилами?..

© Copyright: Анна Незборецкая
Перейти на страницу автора

Версия для печати
 
Жанр произведения: Экспериментальная поэзия
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 13
Дата публикации: 13.08.19 в 13:20
 
 
Рецензии
Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.Нет ни одного комментария для этого произведения.
 
   
   
© 2009-2018 Stihiya.org. Все права защищены.
Гражданско-поэтический портал.
Rambler's Top100