Логин:
Пароль:
 
 
 
"Повія"~Початок
Анна Незборецкая
 


Було холодно. Навіть дуже. Певне, що холод, який бродив зараз відчувався кожній теплокровній душі. Тиша стояла, і про щось говорила. Про щось своє. Дивно було, але здавалося так гарно. Промінці холодного сонця падали на річку, яка примерзла льодом. Лиш дві дівочі постаті, стрункі та милі серцю, втілення дівоцтва та цноти стояли в таку рань і прали білизну. Цим і порушували тишу, яку вигадала собі погода на кінці листопада. Пісень співали про мужніх козаків. Веселі були, як діти під Новий рік. Тільки іхні сукенки такі тонкі, аж жалем пробирали, шоста ранку була, холод блудить, а вони дрежать, зате гарні стоять, як на весілля зібрані. Ще й у коси повплітали маки аби додати краси. Одна з них стояла, а інша старанно прала. Поруч був зв'язаний кошик ще яких віків, але як новенький. Більшість білизни вже була випрана і накидана туди. Одна з дівчат була жвавішою, та що не прала, білявка очі зелені, а посмішка так і зачаровує до неї йти.
-Через годину служба у церкві буде, ходімо, треба зібратися.
-Йти в церкву, то не на свято, Олесю. - обізвалась інша дівчина. Та й на вигляд вона виглядала серйознішою, не така мисовільна, думки в купці тримає і погляд розуму життєвого сповнений. Геть і не скажеш, що одного віку були. Та й протележність :коса вплетена чорна, як ніч, очі теж чорні, брови теж смужки, одним словом оку мило глянути.
-То підемо так, Зося?
-Чекай - но доперу і підемо до мене, почекаш, я теплу сукенку вдягну і встигнемо все. Богу помолитися. Гріхи замолити. В середу, я матері збрегала, що не ходила на вечірницю, типу в бабусі була, щоб їжу допомогти приготувати, а саму так і ноги вели в танці, а душа поспівати хотіла. Брехнею очорнилась, Бог пробачить.
-Подумаєш, вічно ти все ускладнеш. Все одно всі на небі рано чи пізно будемо, то й поживемо трохи для себе. Не можуть всі люди бути святими. Ти б ще паранжу натягла і проповідь людям по селу нашому читала.
-Олесю.. - дівчина кинула на неї вбивчий погляд.
-Добре, мовчу.
-Замість того аби теревенити і Бога гнівити краще б допомогла, аби швидше було. Ми й так босоніж. Уже змерзла до дрижаків. Мурахи по тілу скочуть.
-Тебе твоя мати послала прати до нашої річки, тому твоїх рук робота. А я так до краси, щоб тобі сумно не було.
-Все я кінчила, йдемо.
Зося взяла плетену корзину з чистим пранням і попленталась за Олесею. Їх дім заходився недалеко, п'ять хвилин ходьби, але вони знайшли за цей час про що поговорити. Зрештою подруги, хоч різні, як день і ніч.
-Чула я Іван буде також на службі сьогодні. Мжичка говорила. - Обличчя Олесі аж сяяло.
-Аа, так от чому ти і мак у волосся вплела і сукенку, як на весілля одягла..
-Ну тебе.. Хоч би погляд на мене свій кинув, я б щасливою була.
-За ним все наше село впадає, всі чекають коли ж та єдина буде і весілля гуляти будемо.
-То не переживай я тебе покличу. І разом рушник весільний шитимемо.
Вони обидві розсміялись. Ось уже і веднів двір Зосі. Все, як у господині. І чисто і метено. Хвіртка дерев'яна.
-Доброго здоров'я, неню. Зося з Олесею увійшли в дім. Вдома тепло було, як завжди. Нарешті жадане тепло дівчатам.
-Доброго, дочко. Збирайся скоро на службу. Доброго Божого дня Олесю.
-І вам здоров'я.
-Ти поки присядь, сігрійся, аж губи сині, а ти Зосю перевдягнись, костюм на ліжку чекає.
-Добре, мамо. - Зося як укліна дочка, підійшла і поцілувала руку матері. На новий хороший день. Тільки якась повія могла не попросити цього благословіння.
-А губи сині заради Івана - дуже хитро посміхнулась.
-Йди уже перевдягайся-Олеся, не була злою на ці слова, навпаки свіимлась від них. Їй здавалося, що вона робить якийсь подвиг. Так їй холодно, але вона потерпить, як дружиною стане, і тоді нехай усі дівки сльози льють, а вона щаслива з коханим.
Зося пішла до іншої частини дому перевдягтися, зачинивши за собою двері.
-Ну і навіщо він тобі, Олесю. Ти ж гарна, розумна, хоч і він хлопець нівроку, але не любить нікого. Не тьогкає серце. Де та дівчина лиш Бог знає. А може й не тут. Може, Бог згодом приведе її до Івана.Якби кохав тебе вже й під вікна ходив, пісень би співав та в чоло цілував. - Мати видно було, що навіть, зморшками на обличчі хоче сказати це Олесі.
-Кохаю я..
-А от і я готова. Впевненою ходою вийшла Зося. Ну і гарна була. Латана чорна тепла сукенка, вниз йшло кружево, а на довгих рукавах жовтий орнамент, аж світиться...
~~
Продовження буде..

© Copyright: Анна Незборецкая
Перейти на страницу автора

Версия для печати
 
Жанр произведения: Повесть
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 27
Дата публикации: 02.12.18 в 00:05
 
 
Рецензии
Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.Нет ни одного комментария для этого произведения.
 
   
   
© 2009-2018 Stihiya.org. Все права защищены.
Гражданско-поэтический портал.
Rambler's Top100