Логин:
Пароль:
 
 
 
"Повія"~Початок
Анна Незборецкая
 


~~
Уже всі жителі села Колочаве зібралися біля церкви, як в мурашнику. Трохи холодно було. Ранішнє сонце більше не давало про себе знати, натомість запланували хмари, які трохи говорили про дощ. Хтось голосно сміявся, а хтось сонний, але знає, що треба йти до церкви, бо гріх, як не підеш. І гарне село було...Поряд річка протікала, яка тішить душу. Та й це село на Закарпатті, як завжди вважалося місцем людей, які все віддадуть заради вірності своїй державі.Хтось труситься від холоду, заради краси, а хтось тепло одягнений плювавши на вроду. Багато молоді було. Видно, що старше покоління хотіло показати чи нав'язати віру в Бога молоді. Та схоже, що для них це просто були походеньки, аби розвіятися і повесилитися.
-Зосю? - серед всього цього шуму почулось.
-Мжичка? - обернулась дівчина.
Хоч вона була старша за неї, але з Мжичкою було добре, дотого ж вона на почті працювала, тому що твориться в селі про всіх добре знала, та й завжди одягалась старше, ніж на свої роки. Переважно були це темні кольори, може любила їх. Але ж і рижа бестія,а очі гарні - голубі. Кучері так і розпадаються, але за хусткою на голові цього не дуже було видно.
-А де Олеся? - як і всі вона була в чудовому настрої.
-Певне що Івана виглядає, нащо їй ще сюди йти? Наче вона колись матір свою слухала, хочеш сказати?
Обидві розсміялись.
-І досі за Іваном впадає? Я чула таке, що син Левицьких - Адам, хоче до неї свататись.. З хлібом з сіллю, все як по звичаях.
-Та ти що?.. Ні.. Він хороший хлопець, звісно, але відмовить Олеся йому.. Івана кохає, дурна.. - В цих словах,навіть нотка печаллю була за подругою. Не могла вона дивитися, як її Олеся, подруга дитинства - страждає. Та чим зарадити не знала, і як допомогти теж. Аж в думки свої впала.
-Так я і ніде Івана не бачила..
-Може на краще, Мжичко..
Вийшов піп на двір церкви і стихло. Матері з матерями стали, а молодь з молоддю. Як на два табори розбились.
-Сьогодні дякую всім, хто на стороні Бога і прийшов у це святе місце, гріхи молити. - Його голос лунав, як потужний дзвін.
-Прошу всіх до церкви, місця Божого і сподівань.
Всі заходили по черзі. Не було ніякої штовханини. Особливо пропускали матерів з маленькими дітьми на руках. Виглядали ті, точно як янголи з неба. Зося поки входила шукала поглядом Олесю, але не знайшла і від цього накрив трохи не спокій.
Мжичка була поруч.
"Може Івана знайшла та й поруч з ним?" - заспокоювала себе дівчина, але це виходило досить не вдало, бо серед людей вона Івана також не бачила.
-Ти кажеш, що не бачила Івана?
-Ні, а що?
-Нічого, ходімо вже швидше, трохи холодно.
Через п'ять хвилин церква була наповнена людьми і всі тихо та в собі слухали молитву. Ці два табори збереглися -дорослі по ліву сторону - молодь по праву. Зося все не певне шукала Олесю очима. Знала, що якщо почне шипотіти та розпитувати не культурно буде, а навпроти в дорослому таборі стояла її мати, яка час від часу кидала на неї погляди і завжди сумне обличчя мала. Зося навіть це з дитинства пам'ятає.Раптом Зося кинула погляд на матір Івана - Стефанію, та мала видовжене обличчя, косинку на голові.
"Відьма" - подумала Зося. "Краще відведу погляд, бо ще подумає, що я, як і всі наші дівки на її сина залипаю, ще чого". Вона не любила матір Івана. Завжди злою та здавалася їй ще з дитинства. Хоча зараз вона стояла поруч з її мамою. Зося лиш знала те, що Іван ріс сам, без батька, і її завжди брав подив," Як такий вихований хлопець, міг вирости у такої мегери?" Іноді, її думки, накривали про те, чи "Взагалі він її син?" "Чи то може на гуляла?" Але знала, що про таке думати не можна, адже гріх чужу долю обмовляти. Її і так накривав спокій за Олесю. Та й ніколи вона не була з тих, хто плітки по селу пускатиме. Парубок вже такий, 21 рік, куди вже про таке говорити? Вона постаралась зібратися, її прошивав погляд матері, яка глянула на неї, і читала поглядом кожну її думку.. Від цього Зося відвела погляд і зосередилася на голосі піпа. Голос був грубий, але мелодійний. От його вона любила і знала, що він чоловік хороший, хоча доказів не мала. "А може й не треба були?"
Раптом її думку обізвали двері. І всі очі повернулись до них. Хтось уже почав шиптатися. Зося застигла разом з голосом піпа, який перестав читати молитву. Іван ввійшов до церкви не сам..
~~
Продовження буде..


© Copyright: Анна Незборецкая
Перейти на страницу автора

Версия для печати
 
Жанр произведения: Повесть
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 17
Дата публикации: 05.12.18 в 16:42
 
 
Рецензии
Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.Нет ни одного комментария для этого произведения.
 
   
   
© 2009-2018 Stihiya.org. Все права защищены.
Гражданско-поэтический портал.
Rambler's Top100